17.03.1874 – Народився о. д-р Августин Волошин – президент Карпатської України.

17.03.1917 – У Києві постала Українська Центральна Рада - парламент Великої України на чолі з Михайлом Грушевським.

20.03.1632 – Народився гетьман України Іван Мазепа.

23.03.1842 – Народився визначний український композитор Микола Лисенко.

 

17.03.1874 – Народився о. д-р Августин Волошин – президент Карпатської України.

Авґустинн Іва́нович Воло́шин (1874—†1945), політичний, культурний, релігійний діяч Закарпаття, греко-католицький священик , 1938 прем'єр-міністр автономного уряду Карпатської України, в 1939 став президент цієї держави.

Народився 17 березня 1874 р. в с. Келечин Волівського округу (нині — Міжгірського району) на Закарпатті, в сім'ї сільського священика. Освіту здобув у семінарії та у Вищій педагогічній школі в Будапешті, після чого брав активну участь у культурному русі краю.

1917—1938 — директор вчительської семінарії в Ужгороді; автор ряду підручників.

Активною політичною діяльністю в українських громадсько-політичних організаціях Закарпаття почав займатися з 1919. Заснував і очолював Народно-християнську партію (1923—1939), від якої обирався послом до чехословацького парламенту (1925—1929).

26 жовтня 1938 Волошин був призначений прем'єр-міністром автономного уряду Карпатської України, а 15 березня 1939 став президентом цієї держави.

Під час окупації краю Угорщиною емігрував разом з урядом за кордон і поселився в Празі.

У травні 1945 заарештований радянськими спецслужбами. Помер у московській Бутирській в'язниці 19 липня 1945 року.

17.03.1917 – У Києві постала Українська Центральна Рада - парламент Великої України на чолі з Михайлом Грушевським.

Українська Центральна Рада (УЦР), також Центральна Рада — спершу загальноукраїнський центр, що об'єднував політичні, громадські, культурні і професійні організації, згодом, після Всеукраїнського Національного Конгресу (17 березня — 21 квітня 1917 р.) — революційний парламент України, який керував українським національним рухом і своїми 4 Універсалами довів Україну від автономії до самостійності.

УЦР заснована у Києві 17 березня 1917 р. з ініціативи Товариства Українських Поступовців за участю українських політичних партій, українських військовиків, робітників, духовенства, кооператорів, студентства, громадських і культурних організацій (Українське Наукове Товариство, Українське Педагогічне Товариство, Товариство українських техніків і аґрономів тощо).

Головою УЦР заочно обрано М.Грушевського , якого тимчасово заступав В.Науменко, а товаришами голови: Д.Антоновича і Д.Дорошенка. 22 березня 1917 р. УЦР видала першу відозву «До українського народу», а коли 27 березня 1917 р. керування перебрав М.Грушевський, стала дійсним дійовим центром українського національного руху. Але щойно після скликання Всеукраїнського Національного Конгресу УЦР перетворилася на своєрідний парламент, складений з 150 чоловік, обраних від українських політичних партій, професійних і культурних організацій та делеґатів від губерній. На конгресі обрано нову президію УЦР: голова М.Грушевський, заступники голови — С.Єфремов і В.Винниченко.

Для ведення поточної праці УЦР обрала виконавчий комітет УЦР (офіційна назва Комітет Центральної Ради), який згодом перейменовано на Малу Раду. Вона складалася з членів президії й секретарів УЦР та по двох представників від політичних фракцій. Всі важливі справи наперед вирішувалися на засіданнях Малої Ради, а пізніше оформлені проекти затверджував пленум УЦР. За час її існування відбулося 9 пленарних сесій:

20.03.1632 – Народився гетьман України Іван Мазепа

Іва́н Степа́нович Мазе́па (Іван Мазепа-Колединський, пол. Jan Mazepa Kolędyński) (*1639 — †21 вересня 1709) — гетьман України в 1687—1709 рр. Спочатку вважав можливою співпрацю з Москвою , але політика Петра I в Україні в період Північної війни призвела до розриву Мазепи з Росією. У 1708 р. уклав угоду з Карлом XII про приєднання до антимосковської коаліції. Після поразки шведської армії під Полтавою емігрував.

Протягом майже всього 21-річного гетьманування Мазепа проводив традиційну для гетьманів Лівобережної України політику. З послідовністю він зміцнює становище старшини, роздавши їй понад тисячу дарчих на землі. Завдяки щедрим дарам від царя Мазепа накопичує близько 20 тис. маєтків і стає одним із найбагатших феодалів Європи. Ревний покровитель православ'я, він будує по всій Гетьманщині цілу низку церков, споруджених у стилі українського бароко. Заходами Мазепи Києво-Могилянський колегіум набув статусу академії (у цей час відомої як «Могило-Мазепивіанська») (завдяки матеріальній підтримці гетьмана вона спромоглася спорудити нові корпуси і збільшити кількість спудеїв до 2 тис.).

Після великого Богдана Мазепа вперше поставив особу гетьмана на рівень державного володаря, монарха. Недарма в народі побутувала приказка: "від Богдана до Івана не було гетьмана". Свою владу він ототожнював з могутністю держави. Мазепа якнайрішучіше захищався від будь-яких посягань з боку запорожців, що боролися за свою автономність, і від деяких старшин, які посилали донос за доносом цареві. У своїй зовнішній політиці гетьман відмовився від орієнтації на Польшу, Крим і Туреччину. Боротьба з Росією видавалась на той час безнадійною, тому тривалий час Мазепа просто продовжував лінію Самойловича, спрямовану на забезпечення максимально можливої автономії.

Його відкрита й послідовна підтримка старшини збуджувала повсюдне невдоволення серед народних мас та настроєних проти старшини запорожців. Потенційно вибухова ситуація виникла у 1692 р., коли Петро Іваненко (Петрик), військовий канцелярист втік на Січ і став піднімати там заколот проти гетьмана. Оголосивши, що настав час повстати проти старшини, яка «смокче народну кров» і «визволити нашу батьківщину Україну з-під влади Москви», Петрик заручається підтримкою кримських татар. Проте коли замість допомоги татари стали грабувати населення, популярність Петрика серед народу похитнулася й повстання згасло.

Помер у Бендерах , похований у Галаці .

23.03.1842 – Народився визначний український композитор Микола Лисенко.

Мико́ла Віта́лійович Ли́сенко (22 (10) березня 1842 р., с. Гриньки (Полтавщина) — 6 листопада (24 жовтня) 1912 р., Київ) — видатний український композитор, піаніст, диригент, педагог, збирач пісенного фольклору, громадський діяч.

Походив з козацько-старшинського роду Лисенків.

Навчався у Харківському та Київському університетах, мав звання кандидата природничих наук.

Становлення Лисенка як громадського діяча пройшло у «Київській Громаді».

1867—1869 — завершив музичне навчання у Лейпцігу.

1874—1875 — вдосконалював майстерність у Петербурзі в М.Римського-Корсакова.

З 1869 р. жив у Києві, де працював учителем гри на фортепіано, а 1904 року відкрив власну музично-драматичну школу.

Був у центрі музичного і національно-культурного життя Києва — виступав з концертами як піаніст, організовував хори, концертував з ними у Києві і по всій Україні. Брав участь у «Філармонічному товаристві любителів музики і співу», «Гуртку любителів музики і співу», «Гуртку любителів музики» Я.Спиглазова, в організації недільної школи для хлопців-селян, пізніше — в підготовці «Словника української мови», у переписі населення Києва, в роботі Південно-Західного відділення Російського Географічного Товариства. Виступав як піаніст у концертах Київського відділення Російського музичного товариства, на вечорах Літературно-Артистичного Товариства, членом правління якого він був, у щомісячних народних концертах у залі Народної аудиторії. Організовував щорічні шевченківські концерти. Разом з О.Кошицем був організатором музичного товариства «Боян» (1905).

1908—1912 — голова ради правління «Українського Клубу».

У хорах Лисенка здобули початки мистецької освіти К.Стеценко , П.Демуцький, Л.Ревуцький , О.Лисенко та інші. Грошовий збір від концертів йшов на громадські потреби, зокрема, на користь 183 студентів Київського університету, відданих у солдати за участь в антиурядовій демонстрації 1901 року.

Лисенка переслідував царський уряд, 1907 року він був на деякий час заарештований.

Помер і похований у Києві.